Про літо, знайомства і спогади

.

Міжнародна літня школа «Українська мова та країнознавство»

Міжнародна літня школа «Українська мова та країнознавство»Бог не дає відповідей. Бог дає шанс ці відповіді знайти, коли посилає на твій шлях людей. Відповіді варто шукати у людях. Навіть на ті запитання, які ставиш собі сам, адже люди — завжди книги. Цього літа отримала в подарунок тридцять п’ять надзвичайно цікавих книг. Одні – наукові, інші — художні, філософські, однак цікавість їхня від того не змінюється. Чи здобула нові знання? Теоретичних, мабуть, не здобула — виключно практичні навики і розуміння того, що всього словами не скажеш.

Пункт перший (вступний): знайомство

Літні школи з української мови для Університету — не новизна. Повертаючись до минулого, бачимо, що історія подібних шкіл бере свій початок у 1997 році. Тоді при Львівському національному університеті імені Івана Франка діяв Австрійсько-український літній коледж, організований Австрійським федеральним Міністерством освіти, науки та культури. Уже згодом працювали школи для англомовних, німецькомовних студентів, студентів з Бразилії, Хорватії, Індії, Азербайджану, Туреччини, США та Пакистану. Однак перша міжнародна літня школа відкрилась у серпні 2008 року. Організував її новостворений Центр україністики.

Цьогорічна літня школа «Українська мова та країнознавство» була справді міжнародною, адже більше 30 учасників з’їхалися з усіх усюд — Німеччини, Італії, Греції, Австрії, Кіпру, Канади, Угорщини, Південної Кореї, Росії, Ірану, Японії та Анголи. На урочистому відкритті школи Ректор Університету Іван Вакарчук з особливим теплом побажав іноземним гостям гарних вражень від України та Львова, «щоб повернувшись у свої країни передали їх своїм рідним, близьким, колегам і розповіли про таку чудову країну, як Україна».

Зважаючи, на те, що сьогодні українська мова є під загрозою, маємо радіти, що її прагнуть вивчати іноземні гості: одні – як іноземну, інші – другу рідну, адже планують навчатися чи працювати в Україні.

«Парадоксальною є нинішня ситуація, коли в XXI столітті патріотична молодь мусить голодувати за утвердження української мови як державної… Нині Україна змушена руйнувати стереотипи власного сприйняття у світі через такі акції, як чемпіонат Європи з футболу. Світ має побачити Україну не лише через призму Чорнобильської трагедії чи досягнення Кличків, а в першу чергу через українську мову і культуру», – зазначив на відкритті директор Центру україністики Ярослав Гарасим.

Після урочистого відкриття школи всі учасники складали тест на визначення їхнього рівня володіння мовою. Відтак, за цим критерієм сформувалися чотири групи (початкового, середнього та високого рівнів). Що важливо, тільки восьмеро людей взагалі не володіли українською. Решта ж сміливо (чи не зовсім) одягали свої думки та побажання в українські слова. Перший день перебування у Львові виявився більш найнасичені, адже після знайомства, гості відразу вирушили на екскурсію містом. І, здається, то гарний спосіб заглибитись у навчання, адже ніщо не розповість про Львів (та й Україну загалом) краще, ніж запах кави, вузенькі вулички і доброзичливі люди…

Пункт другий (потрібний): навчання

Програма літньої школи передбачала щоденні заняття з української мови у групах відповідно до рівня знання мови, а також лекції з історії, культури, мистецтва, релігії України. Відтак, Христина Павлик прочитала студентам лекцію «Економічний розвиток і стан бізнесу в Україні», Остап Середа — «Культ Тараса Шевченка як фактор модерного націотворення», Борис Потятиник — «Стереотипи про Україну: правда і вигадки», Святослав Пилипчук — «Феномен Івана Франка», Назар Козак — «Українське мистецтво: від найдавніших часів до сьогодення», Оксана Кісь «Ґендерна трансформація у пострадянській Україні», Данута Мазурик — «Українська мова: історія та сучасність». Окрім лекцій, учасники зустрічалися з керівником соціального проекту «Центр для мігрантів» о. Давидом Назаром, дивилися фільми з Галиною Тимошик та Маттіасом Ґуттке, брали участь у презентації українського народного вбрання від Марії Гнилякевич (там кожен відчув себе справжнім українцем, адже наша вишиванка личила абсолютно всім).

Окрім того, всі учасники (кожен окремо чи групами) готували проекти – їхнє бачення Львова й України. Жодних обмежень щодо форми та стилю виконання не було, тому простір для фантазії був безмежним. Забігаючи наперед, скажу, що їхні погляди на наші мову, культуру, символіку справді приємно вразили. Хтось помітив незвичні візерунки на фасадах будинків, хтось знаходив поєднання жовтого й блакитного у найнепередбачуваніших місцях, хтось демонстрував свої відеороботи, в основу яких лягли незабутні миті знайомства з містом Лева. Кожна з робіт по-своєму здивувала, адже крізь них проглядалися винятково творчі душі, що випромінюють тепло, яке нічого не коштує, але дає так багато…

Пункт третій (найцінніший): враження

Поміж навчанням учасники заглибилися й у культурно-мистецьке життя. Музеї, театри, кав’ярні Львова, міська ратуша, Високий замок, Шевченківський гай — галицький колорит відбився не лише на фотографіях, а й у закоханих поглядах. Тільки Львовом мандрівки не обмежились: нас усіх чекали країнознавчі поїздки до Жовкви ( «ідеального міста» доби Ренесансу) та Крехівського монастиря — пам`ятки архітектури національного значення XVII — XVIII століть. Встигли й покупатися у гірській річці, адже після другого тижня навчання поїхали до Карпат (м. Долина Івано-Франківської області). Дорогою відвідали Гошівський монастир, а повертаючись додому — батьківщину Івана Франка — село Нагуєвичі.

Спочатку якось дивно було пояснювати людям, що таке “повністю”, “вкотре”, “обов’язково”… Спостерігати за тим, як хтось позначає у словнику вивчені слова… Це так дивувало, що тепер важко стриматися, щоб не усміхнутися (бодай собі) чи не впиватися сумом, проглядаючи фото. І тоді, коли дуже хочеться повернутися у найкраще в моєму житті літо, докладаю мінімум зусиль: заплющую очі і повертаюся у ті дні, яких виявилося замало, проживаю їх ще раз. Але хіба важлива кількість? Якщо таки важлива, то попри те, що у нас було мало днів, у нас було дуже багато годин, хвилин, секунд. Насправді щасливих!

Кожен із учасників школи отримав багато приємних вражень від Львова й України, адже міг уже вільно висловити свої думки українською мовою. Подяки та щирі побажання – тому доказ. Університет, своєю чергою, дякує учасникам Міжнародної літньої школи «Українська мова та країнознавство 2012» за три тижні обміну не лише культурними традиціями, а й надзвичайно позитивною енергетикою. Адже саме завдяки таким заходам українські мова та культура популяризуються у світі.

Повертаючись до відповідей, то їх таки варто шукати в людях. Навіть на ті запитання, які ставиш собі сам, адже люди — завжди книги. А цього літа я отримала в подарунок тридцять п’ять надзвичайно цікавих книг. І зовсім неважливо, що сьогодні кожен займає свою полицю, живе своїм життям і лише час від часу про тебе згадує. Попри кілометри, знаю: щось між нами залишилося, мабуть, те, чого жодне фото передати не може…

Юлія Гриценко

Фото Юлії Гриценко та Катерини Юсіф

темы wordpress