Фiлолог, професор ЛНУ Ярослав Гарасим: Мені подобається мовна позиція новин каналу СТБ

В Україні питання мови давно стало яблуком розбрату та причиною постійних конфліктів Сходу і Заходу, на чому успішно спекулюють політики будь-якого спектру. Однак говорити про таку важливу для будь-якого суспільства проблему мали б насамперед фахівці.

Нещодавно філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка всією своєю вченою радою виступив із різкою заявою на захист української мови. З проханням роз’яснити своє бачення бажаної мовної політики в Україні Полеміка звернулася до декана філфаку, професора, доктора філологічних наук Ярослава Гарасима.

Читати далі

НАЦІЇ СВОЄЇ ЧУДОТВОРКА (рік без Ірини Калинець)

Сьогодні, в останній день другого літнього місяця, спливає рік з того часу, як зупинилось мужнє й відважне патріотичне серце вірної дочки української нації Ірини Калинець. Нескорена духом упродовж усього свідомого життя, вона й на градус власного національно-одержимого чину не відхилилась ані під психологічним пресом гебешних агентів і нишпорок, ані перед пекельним світлом сліплячих тюремних ламп, ані в задушних обіймах радянських казематів, ані в нелюдських лещатах мордовських морозів, ані від в‘їдливого цинізму псевдодемократичної ліберальної братії. Неймовірно могутня духом своїх героїчних предків, виявилась безсилою лише перед фізичною хворобою, що стала результатом постійної невтомної суспільної праці для українського «домашнього огнища» та вичерпністю людського ресурсу. Але й цю тимчасову безсилість Ірина Калинець вже поборола своєю авторитетною літературною, науковою, історіософською, публіцистичною, громадсько-політичною спадщиною, вісім томів якої упорядкував найблищий однодумець і вірний чоловік Ігор Калинець.

Читати далі

Нездоланний біль втрати

«Вічною душею народу є його гордість.

Це не лише гордість за свій рід, свою країну, культуру, традиції.

Це ще гордість за правду і правдомовність, за змагання до волі,

відвертість і сміливість, просто за ПРАВДУ».

Ірина Калинець

Уже рік, як немає з нами Дружини, Матері, Бабусі, Сестри, героїчної Українки, унікальної постаті, котра зуміла поєднати жертовність, талант, невтомність духу і горіння любові, – Ірини Калинець.

Читати далі

Ірина Калинець: вона із вічності…

Вона із вічності й у вічність відійшла. Відійшла на світанку нового дня – при сході сонця, 31 липня 2012 р. Є в цьому своя символіка, бо все її свідоме життя було світанком, який провіщав Україні сонячний день. «У кожної людини, – був переконаний дисидент Михайло Осадчий, – є святиня власна, персональна, і є святині всієї нації – це державність, заради котрої треба, якщо доведеться, померти»[1]. Власне, це був і її життєвий закон, від якого ніколи не відступала. Ще з дитинства несла біль у серці та образу на червоних визволителів. «Коли я вчилася в першому класі, – згадувала вона, – нас було 56 учениць. У другому класі залишилося біля двадцяти п’яти. Всі інші були вивезені. Найбільше запам’яталось мені, як шукали ми маминого двоюрідного брата по тюрмах. Його вивезли лише за те, що він був господар. Після того, як він помер – його реабілітували»[2].

Читати далі